ХIба ревуть воли, як ясла повнI?



Категории Панас Мирний ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Частина перша   I Польова царiвна Було це одного чудового весняного дня. Приязно грiло ясне сонечко, спiвав жайворонок, сюрчали коники. Хотiлося жити й любити. До свого поля йшов парубок рокiв двадцяти, що вирiзнявся не одягом, не вродою, а палким поглядом темних очей, в якому вiдчувалася духовна мiць i хижа туга разом. Парубковi здавалося, що його нива, в котру вiн уклав стiльки працi, — найзеленiша, найкраща. Раптом почув чудову пiсню, що ïï спiвала незнайома дiвчина — низенька, чорнява, метка i жвава, в зеленому вбраннi й заквiтчана, як русалка. Вони перемовилися кiлькома словами, й дiвчина втекла. Хлопець повернувся додому, до старенькоï, але чепурноï хати. Упадали у вiчi не достатки, а тяжка праця господарiв. У Чiпки не спадала з думки незнайомка, котру й мати його не знала.       II Двожон Рокiв за двадцять до крiпацькоï волi у село Пiски прийшов невiдомий чоловiк середнiх лiт, назвався небожем (племiнником) мiсцевого жителя й став козаком Остапом Макаровичем Хрущем. Через рiк купив хатку на краю села, одружився з бiдною дiвчиною Мотрею. Жили тихо, мирно, багато працювали. Та обридло таке життя Остаповi, кинув сiм'ю й пiшов на заробiтки. Скоро з Дону прийшла звiстка, що Хрущ насправдi — Вареник, має жiнку й трьох дiтей, яких покинув. Пiшов поголос по селу, Мотрi нiкуди не можна було очей поткнути iз сорому. Остапа вiддали в москалi, а Мотря народила сина Нечипора.   III Дитячi лiта Не судилося Мотрi щастя. ïï й матiр стали цуратися i люди. Нужда несказанна, хоч день i нiч жiнка працює у полi та вдома. Баба Оришка бавила онука, розказувала казки, вiдповiдала на питання. А однолiтки не приймали Чiпку до своïх iгор, дражнили байстрюком. Мати, змучена тяжкою роботою й нестатками, часто лаяла й била його, за це хлопець ïï не любив.   IV Жив-жив! Жив Чiпка без друзiв до дванадцяти лiт. I лихо та злiсть на всiх росли в його серцi. Вiддала мати хлопця в найми до багатiя Бородая, а малий не послухав хазяïна, за що був побитий. Побiг палити господаревi хлiв, через те його вигнали. На весну найняли Чiпку до дiда Уласа пасти громадську отару. Там хлопець подружився зi своïм однолiтком, сиротою Грицьком Чупруненком, полюбив дiда. Пiдлiтки пасли худобу й нищили горо бенят, бо вони, мовляв, iз Христа Спасителя смiялися. Одного разу на отару напав вовк, i Чiпка вiдiгнав його та врятував ягнятко.   V Тайна-невтайна Робота в дiда Чiпцi подобалася. Заробив хлiба, грошей. А тут ще трохи землi ïм дiсталося в спадщину вiд родича. Мотря повеселiшала, аж помолодшала. Та трапилося горе — не стало баби Оришки, й Чiпка дуже плакав та переживав. Дiд Улас розказав Чiпцi про його батька. Той ще малим нiкого не слухав, нiкому не корився. Пан часто бив його, тому хлопець утiк на Дон, одружився там, завiв дiток. Але дуже скучав за рiдною стороною, повернувся в Пiски з чужим паспортом, одружився з Мотрею. Два роки прожив тут, потiм повернувся назад, там його за двожонство арештували й вiддали у солдати. Чiпка замислився над долею батька й винуватив його лише в тому, що той не помстився пановi.   VI Дiзнався Прийшла зима. Люди дiзналися, що ïм дали волю, але треба було вiдпрацювати ще два роки. Знявся крик, гомiн. Чiпка хотiв знову пасти череду, але громада йому вiдмовила, чим тяжко образила. Став Чiпка працювати на своєму полi, купив овечок, корову, кобилу. Завелися грошi, й парубок придбав одяг, щоб не соромно у свято мiж люди показатися. Зустрiв дiвчину Галю, єдину дочку багатого хуторянина, й закохався.   VII Хазяïн Грицько ж пiшов у чужi краï на заробiтки, тяжко працював, спав на голiй землi, ïв на ходу. Склав грошенят, повернувся додому, купив нову хату, землю. Трохи загордився, посватався до дочки найбагатшого козака, але там такого зятя не хотiли. Поки роздумував, яку жiнку брати, незчувся, як закохався в сусiдню наймичку Христю — веселу, моторну й працьовиту дiвчину. Одружилися вони, зажили тихим життям хлiборобiв. Народилися дiти. Не чути В хатi нi лайки, нi сварки, i матерi радили своïм дiтям брати з них Приклад: сироти, все заробили чесною працею. Отак треба на свiтi жити!   Частина друга   VIII Сiчовик Велике село Пiски, а пiвтори сотнi лiт тут були переважно хутiрцi iз землянками. Якось тут оселився сiчовик Мирiн Гудзь - — немолодий, коренастий, з довгими вусами й оселедцем на головi. Ходив на полювання, побачив у козака Зайця дочку Марину, закохався та й одружився з нею. З того часу став хлiб ростити, а жiнка — сина Iвана колихати. Коли Iвась пiдрiс, став гратися у вiйну, про яку розказував батько; мати ж навертала його до мирного хлiборобського життя. Пiщани були ще вiльнi, а кругом уже розляглася неволя, й сумно було козаковi Мирону. Iван Гудзь одружився з козачкою Мотрею, народилися в них сини: Максим, Василь та Онисько. Дiд часто розказував Максимовi грiзнi повiстi про давнi походи й удмухнув пал своєï душi в молодесеньку душу онука.   IX Пiски в неволi Дiсталося село Пiски пановi Польському, небагатому шляхтичевi за якiсь там заслуги перед царицею. Приïхав вiн iз якимось жидком Лейбою, оголосив, що село тепер належить йому. Пiщани загули, тодi генерал пiдскочив до переднього i вдарив того з усiєï сили у вухо й поïхав у Гетьманське, розказав про бунт. Наступного дня у Пiски вступила рота москалiв. Селяни полякалися й мовчали, коли генерал ходив по хатах i переписував своє добро. Мирiн Гудзь не сидiв на мiсцi, роздобув собi й дiтям папери, що вони — вiльнi козаки. Так його сiм'я i ще кiлька розумнiших залишилися вiльними, а iншi стали крiпаками. Генерал сказав, що люди житимуть, як i жили, тiльки сплачуватимуть податок, який збиратиме Лейба. Жид приïхав з родиною та й почав шинкувати. Пiски стали розростатися, а Лейба — багатiти.   X Пани Польськi Минуло десять рокiв. До пiщан дiйшла звiстка, що генерал помер, а генеральша ïде з синами жити в село. Побудували новий панський палац, i пiщани вперше вiдчули крiпаччину — робили все задарма. Приïхала генеральша й на людей навiть не глянула. На ранок наказано було знести всi хати, що загороджували вид з панських вiкон. Щодня надходили накази, якi потроху позбавляли людей волi. Пiщани довго не пiддавались, та, не подужавши генеральськоï сили, почали тiкати. Тi, що залишилися, пiд панською нагайкою швидко стали перетворюватися на покiрних волiв. Незабаром молодих паничiв одвезли в науку, а приïхали старшi дочки. Розпочалися бенкети, гуляння... Усiх треба нагодувати, напоïти. Стали селяни працювати на пана вже чотири днi на тиждень та зносити в двiр курей, гусей, яйця. Двi старшi доньки вийшли замiж за панiв, а менша полюбила хохла сотниченка Саєнка й побралася з ним без материного благословення. Залишилася генеральша сама i з нудьги завела котiв, приставила до них наймичку. Та якось не догледiла кошеня, то наступного дня мазала панську кухню зi здохлим кошеням на шиï. Найбiльше генеральша не любила покоïвку Уляну, у всьому ïï винуватила, а найбiльше, що та нiбито закохалася в камердинера Стьопку, якого панi сама жалувала. Уляну жорстоко висiкли, Стьопка не став дожидатися своєï черги i втiк, а панi з горя й померла. Приïхав у село старший панич, порозганяв котiв, слуг, а служницi, залишив. Уподобав Уляну. Через пiвроку поïхав, давши дiвчинi 50 карбованцiв, одяг i дозволивши пiти з палацу. Та швидко вийшла замiж за Петра Вареника й через три мiсяцi народила сина Iвана.  Через рiк приïхали в Пiски обидва паничi з жiнками й стали дерти з Крiпакiв уже на двi сiм'ï. Зубожiло село, з'явилися навiть злодiï. Пан Василь Семенович оселився в новому палацi, не забув i про Уляну — взяв |Гi сина до панича в горницi. Та й ледащо був Улянин син, а Чiпчин батько. Ледь повидавав пан замiж своïх некрасивих, схожих на циганок, дочок. Розрiсся рiд Польських, царював у Гетьманському. Василь Семенович — предводитель, родичi — урядники, справники, суддi, пiдсудки.   XI Махамед Максим Гудзь, вихований дiдом Мироном, ще з дитинства був палкий, як порох, смiливий, як голодний вовк, усiх побивав, над усiма верховодив. Вiд нього чекали лише шкоди. Ставши парубком, всiм збiсився. Не вдалося його нi приструнчити, нi одружити, то дали в москалi.   XII У москалях Погнали рекрутiв у Московщину. Дивувалися вони тамтешнiм хатам — чорним, без вiкон, людям у личаках та з бородами. Мiсто здивувало своïм багатством. Максим став заводiєм i в казармi. Одне не подобалося — смердюче житло та поганий харч. Старшi москалi стали брати його на прокорм — красти по селах. Начальство любило Максима за силу й кмiтливiсть i зробило його унтер-офiцером.   XIII Максим — старшим Максим, як став старшим, одразу запишався. Потiм йому це набридло, бо нi з ким душу одвести, по-братерськи поговорити. Взявся вчитися грамоти, й те покинув. Пiд час угамування якихось заворушень вiдзначився, отримав орден i чин фельдфебеля. Став про себе дбати, складати грошi. Одружився з Явдохою, яка з дитинства займалася крадiжками, гулянками. Безпутне життя витягло з них усi грошi. А тут народилася дочка Галя, й батьки закiнчили з гулянками, стали складати грошi. Максим вiдпускав своïх москалiв на прокорм-ценiє i брав з них грошi, а Явдоха перепродувала награбоване добро. У вiйнi з турками Максим був легко поранений у руку, домовився i лiкарем, i його вiдпустили зi служби. Через тридцять рокiв Максим Гудзь повернувся у Пiски, збудував дiм на хуторi, як фортецю. Люди тiльки дивувалися, звiдки вiн грошi бере.           Частина третя   XIV Нема землi! Восени Чiпка позвозив додому хлiб i лагодився його молотити. Аж приходить урядник та говорить, що прийшов iз Дону якийсь чоловiк i заявив, що Чiпчина земля належить йому. Вражений парубок взяв у матерi п'ять карбованцiв i пiшов у Гетьманське вiдстоювати свою землю. Йому в помiчники набився Василь Порох, який часто писав пiщанам прошенiя в суд. Послав за горiлкою. Вперше спробував того зiлля й Чiпка. З легкоï руки Коли Чiпка вранцi прийшов до суду, секретар Чижик погодився владнати справу, якщо прохач дасть йому п'ятдесят карбованцiв. Страшна несправедливiсть запалила серце парубка. Iшов додому, та потрапив у шинок. I почалася щоденна гульня.   XVI Товариство У шинку Чiпка побратався з Лушнею, Матнею та Пацюком, що виросли в неволi злодiями та розбишаками. Тi користувалися моментом й витягували з Чiпки все добро. Мати й плакала, i лаяла, та не допомогло. Поскаржилася за порадою сусiдiв у волость. Чiпку посадили в тюрму. Повернувся вiн лихий на матiр, схопив ïï нову свиту та й знову в шинок. Мотря перейшла жити до староï баби. Пропив Чiпка все господарство й навiть одежу. Залишився тiльки недомолочений хлiб. Лушня запропонував продати його шинкаревi, але Чiпка згадав, як весною милувався своєю нивою, як жав улiтку, як почував себе хазяïном, i не дозволив.   XVII Сповiдь i покута Чiпка пiшов до Грицька, щоб продати тому хлiб. Його запросили до столу, пригостили, i в парубка ледь сльози з очей не полилися. Став сповiдуватися перед щирими людьми, розказувати про своє є. Грицько став докоряти товаришевi за матiр. Чiпка умовив того брати хлiб без грошей, щоб не пропити.   XVIII-XIX Перший ступiнь. Слизька дорога Мотря працювала в чужих людей i мучилася думками про Чiпку. А той зовсiм пустився берега. Усе пропив. I вирiшили друзi обiкрасти пана. Пiшли до панських комор, прибили сторожа й забрали пшеницю, а потiм продали ïï шинкаревi. Запiдозрили Чiпку i його компанiю, посадили всiх у холодну. Але за браком доказiв випустили. Пiсля того знову почалися грабунки — голови, писаря та iнших. Люди лаяли харцизяку, а довести його провини не могли. Одна Христя сумувала й жалiла Чiпку, вбачаючи ньому борця за справедливiсть.   XX На волi Оголосили волю. Крiпаки кидали роботу i йшли в шинок волю женити. Але треба було ще одробити два роки. Поширилося невдоволення. А тут надiйшла гаряча пора — оранка, косовиця, жнива, молотiння, нiколи i вгору глянути. Одному Чiпцi з товариством немає клопоту, п'ють, гуляють з краденого. Настали святки. Крiпаки знову в шинок. I домовилися, що пан повинен ïм заплатити за два роки. Зiбралися й пiшли до нього Красногорку. Василь Семенович вiдмовився платити, назвав ïх бунтiвниками й поïхав уночi в Гетьманське. Вранцi в Пiсках були оскалi. Стали хапати й бити крiпакiв. Чiпка побачив, як упав дiд мас. Заболiло, закипiло його серце. Кинувся допомагати старому, кликав i товаришiв, але тi швидко втекли. Схопили москалi й Чiпку, довго били, викликавши ще бiльшу злiсть i на панiв, i на своïх братчикiв.   XXI Сон у руку Приснився Чiпцi сон, як вiн сторожа душить, як руки його у кровi, як Галя йому докоряє. Схопився парубок — i почув вогонь у всьому побитому тiлi. Вийшов — кругом тиша. Нi з ким подiлитися наболiлим. Став молитися й плакати. А тут Лушня. Збрехав, що ï\ теж нiбито посадили москалi, тому не прийшли Чiпцi на допомогу Чiпка сказав, що ïм треба стати такими, як усi — кинути пити, Ґуля ти, почати працювати. А вночi мститися панам за кривди.   XXII Наука не йде до бука Мотря почула, як Чiпка заступився за людей, як його побили, i теж була сердита на панiв. Уранцi син прийшов, перепросив ïï. Того ж вечора найнявся молотити, працював iз завзяттям, що люди аж дивувалися. Незабаром Мотря перебралася у свою хату, на нове господарство. Чiпка знову потоваришував iз Грицьком, а Христя вподобала Мотрю, частенько приходила ïï розважити.   Частина четверта   XXIII Невзначай своï Була темна осiння нiч. Веселий Чiпка вийшов, свиснув — до нього стали сходитися товаришi. Вирiшили, що пiдуть рибу ловити до Гершка. Перед свiтанком пiд'ïхали повозки до Гудзевого хутора. Господарi вiтали гостей, стали пригощати. До столу пiдiйшла Галя й побачила Чiпку. Пiсля вечерi подiлили вкраденi грошi й полягали спати. А Чiпцi не спиться. Раптом вийшла Галя. Не стримався парубок, обняв дiвчину, освiдчився в коханнi. Уранцi Галя крадькома подарувала йому вишитий кисет.   XXIV Розбишацька дочка Цiлий тиждень лив дощ, i Чiпка не мiг вийти з двору. Мати заговорила з ним про невiстку. Чiпка прийшов до Гудзя й застав Галю саму, дуже сумну. Спитав, чи пiде за нього замiж. Дiвчина повеселiшала й погодилася за умови, якщо вiн покине своє розбишацьке ремесло, бо вона вже не може бачити чужих речей у хатi, носити чужий одяг, ïï душить чуже намисто. Вона хоче щиро працювати й смiливо дивитися людям у вiчi.   ХХУ-ХХУI Козак — не без щастя, дiвка — не без долi.  На своïм добрi Галю хотiли просватати за Сидора. Чiпка заплатив вiдступного, оставив могорич i намовив Грицька йти сватати за нього Гудзеву дочку. У суботу Чiпка заслав старостiв до Максима, а в недiлю були оглядини в парубка. Явдосi не сподобалася нi низенька тiсна хата майбутнього зятя, нi його мати. Зiграли бучне весiлля. Галя привезла великий посаг, прикрасила ату вишиваними рушниками, розмалювала пiч. Свекруху жалiла шанувала, а Чiпцi догоджала, як могла. Тiльки iнколи згадували минуле. Чiпка говорив, що чесною працею добра багато не наживеш, Галя його вiдмовляла. Той став ховатися вiд братчикiв, вiдкупляйся грошима. Навеснi Чiпка поставив нову хату, комору, зробив великi дощанi орота i розмалював ïх. Перестав працювати на землi, а ïздив по яр-арках, скуповував полотно й перепродував його.   ХХУII-ХУШ Новий вiк. Старе — то поновлене Владу в цiлому повiтi захопив Шавкун i орудував за спиною у предводителя. Вiн добувся до влади спритнiстю та пiдлабузництвом, цiнував лише грошi. Настало нове життя й для Чiпки. Люди його поважали, шанували, бо радо допомагав у бiдi. Становий почав ïздити до нього в гостi. Як стали обирати земство — пiщани першим назвали Чiпку. У лiтнiй день в Гетьманське склккали гласних. Вiд.пiщанськоï громади прибули Чiпка й Лоза. Почалися вибори в управу. Запропонували Чiпку — й вибрали, незважаючи на грiзнi гримаси станового Дмитренка. Радiв Чiпка, що прислужиться громадi. Та не до вподоби це було панам, що затесався мiж ними голодранець. Стали думати, як його позбутися, й, згадавши давню справу про вбитого сторожа, вигнали по неблагонадежности. Розiзлився Чiпка, що знеславили його знову. А тут ще й Максима побили до смертi.   ХХIХ-ХХХ Лихо не мовчить. Так оце та правда! Поховавши Максима, Явдоха продала хутiр i перебралася до дiтей. Нове лихо вступило з нею в хату. Явдоха взялася верховодити, а Мотря не змовчала, почалися сварки. Галя й Чiпка тiкали вiд тих буч. Чiпка спочатку засумував, потiм став пити з товаришами, згадав колишнє. Щодня робився хижiшим. Померла Явдоха, й Чiпка з подачi Лушнi звинуватив матiр у цьому. Якось уночi приïхав додому з повними возами добра, Мотря лаяла сина та плакала. Одного разу до Чiпки прийшли братчики, випили й змовилися йти на хутiр до Хоменкiв. Повернулися всi в кровi. Мотря почула дитячий голос. На подвiр'ï стояла дiвчинка лiт десяти в закривавленiй сорочечцi. Сказала, що на ïхнiй хутiр налетiли розбiйники, всiх убили, хату запалили, одну ïï не знайшли. Мати похапцем вдягла дiвчинку, повела у волость i заявила на сина. Вранцi усiх розбiйникiв пов'язали. Галя, побачивши зв'язаного Чiпку, дiвчину в кровi, крикнула: Так оце та правда?! i, збожеволiвши вiд горя, повiсилася. Пiд осiнь по шляху йшла в Сибiр валка каторжан, серед яких був i Чiпка з грiзним, насупленим поглядом. Грицько взявся догодовувати Мотрю, а хату ïхню опечатали й забили. Недалеко вiд Пiсок насипано високу могилу, де поховано вiсiм безневинних душ, загублених страшним чоловiком.   Коментар Показовий у цьому планi образ Грицька, який був круглим сиротою, не мав нiчого. Чесною працею вiн заробив собi на хату, на землю, вiв правдиве хлiборобське та сiмейне життя, був милосердним, узявшись догодовувати матiр Чiпки. Також i Галя, хоч була розбишацькою дочкою, не сприйняла батькiвського способу життя, хотiла спрямувати Чiпку на шлях праведний, але це виявилося ïй не пiд силу. Твiр написаний прекрасною украïнською мовою, мiсцями звучить, як поезiя в прозi. ПАНАС МИРНИЙ  (1849-1920)   Панас Рудченко народився в мiстi Миргородi на Полтавщинi в родинi бухгалтера повiтового скарбництва. Сiм'я дотримувалася патрiархальних звичаïв, багато працювала, поважала трудовий народ. Майбутнiй письменник навчався вiдмiнно у початковiй школi, закiнчив Гадяцьке повiтове училище. З 1863 року почав служити в канцелярiях Гадяча, Прилук, Миргорода. Буваючи у вiдрядженнях, знайомився з навколишньою дiйснiстю, з усною народною творчiстю. Багато читав. Його брат Iван Бiлик видав друком частину зiбраних Панасом творiв фольклору. У 1871 роцi Рудченко переселився до Полтави, став працювати у губернськiй скарбницi й таємно займатися лiтературною творчiстю. Першi проби пера з'явилися в журналах пiд псевдонiмом Панас Мирний. Письменник починає роботу над романом Хiба ревуть воли, як ясла повнi?, яку закiнчив у 1875 роцi пiсля багатьох переробок i доповнення братом iсторичноï частини. У Петербурзi розпочали друкувати твiр, але припинили, бо вийшов указ про заборону украïнських видань. Роман був надрукований у Женевi в 1886 роцi за сприяння М. Драгоманова. Панас Мирний продовжує займатись лiтературною творчiстю, виховує чотирьох дiтей. Вiн органiзовує журнал Рiдний край, видавництво дитячих книжок Зiрка. Похований письменник у Полтавi. Його творча спадщина досить значна: оповiдання Морозенко, повiстi Лихi люди, Лихо давнє й сьогочасне, романи Повiя, Хiба ревуть воли, як ясла повнi?, п'єса Лимерiвна, нариси, вiршi, переклади й переспiви.

Метки Хiба ревуть воли, як ясла повнi?, ПАНАС МИРНИЙ, ЛIТЕРАТУРА 70-90-х РОКIВ XIX СТ., Стислий виклад твору, Скорочено, Уривки, ЛIТЕРАТУРА 70-90-х РОКIВ XIX СТ, Хiба ревуть воли, як ясла повнi, ЛIТЕРАТУРА, 70-90, РОКIВ, XIX СТ, твiр, стислий, короткий, скорочено, уривки, основна, думка, переказ
ХIба ревуть воли, як ясла повнI?